АРМАГЕДДОН НА БЕРЕЗІ ТАГАНКИ

Валентина Черкасова 05.11.2022 у 18:09 2 330

Понад пів року мешканці Коробочкиного, що на Чугуївщині, потерпали від щоденних ворожих обстрілів, внаслідок яких зруйновано та пошкоджено понад дві третини тутешніх домоволодінь. Тож переважна більшість селян звідси евакуювалася, шістнадцятеро людей загинуло від потужних вибухів, а ті, хто вцілів, ховалися в погребах, виживали без світла, газу, зв’язку…

АРМАГЕДДОН НА БЕРЕЗІ ТАГАНКИ

Фото автора

         Фото автора

Розколота реальність

До початку повномасштабної війни в цьому селі, розташованому обабіч жвавої автотраси в бік Луганщини та оперезаному річкою Таганкою, проживало понад три тисячі людей, і воно розвивалося, цілком заслужено вважалось одним із найпривабливіших населених пунктів цієї місцини. Принаймні розгалужена соціальна сфера, можливість працевлаштування, зручне автосполучення з районним та обласним центрами вкупі з мальовничими краєвидами довкола сприяли досить комфортному укладу життя, задовольняли нагальні потреби краян. Крім іншого, останнім часом односельці палко раділи успіхам місцевого футбольного «Маяка», який кілька сезонів поспіль феєрив на районному рівні, тож кожен домашній матч фаворита перетворювався на маленьке свято для численних уболівальників.

Розмірене мирне життя коробочкинців обірвалося вже на початку повномасштабної рашистської агресії, коли із сусідніх, захоплених ворогом Залізничного та Чкаловського на відстані лише десяти кілометрів на їхні голови посипалися смертоносні снаряди…

          Фото автора

Тривале підпілля

— Навіть згадувати важко, як довелося виживати щодня під безкінечними бомбардуваннями, хвилюватися за рідних, бачити наслідки руйнувань та страждання земляків, — гірко зізнається 66-річний пенсіонер Юрій. — На моєму провулку не зосталося жодної неушкодженої домівки, сам ледь не загинув. Дякувати Богу, відправив подалі звідси рідних, у тому числі стареньку матір, а вже наступного дня потужною вибуховою хвилею повибивало шибки й винесло двері в хаті. Врятувався лише тому, що тієї миті був осторонь. Отак лише на старості ясно зрозумів, який насправді «рускій мір» — був би молодший, без вагань пішов би на фронт гнати цю сволоту.

Інший співбесідник, також пенсіонер, Сергій розповів, що відправив родину на Полтавщину, де їй тимчасово надали стару хату без вигод. Тож довелося, крім косметичного ремонту, облаштувати там каналізацію, придбати і встановити душову кабінку, а ще привезти з Коробочкиного пральну машину, холодильник тощо, аби жінка та донька з онуками не відчували дискомфорту поза рідною домівкою. Останню, втім, наразі поспішає підлатати після кількох ворожих «прильотів», адже рідні збираються незабаром повернутися.

Вражаючу історію почув від 50-річного Миколи, який працює на підприємстві за 25 кілометрів від Коробочкиного. Добиратися туди за мирного часу було звичайним ділом, але під час війни, у прифронтовій зоні — вкрай проблематично. Адже пасажирське транспортне сполучення було перервано, доводилося будь-якої погоди діставатися до робочого місця велосипедом. Майже кожного разу такий вояж супроводжувався обстрілами, й Микола зізнається, що часто ховався від вибухів дорогою де заманеться — у близьких ярках, лісосмугах, покинутих садибах... На стратегічному підприємстві, де працює вже понад двадцять років, його цінують, узгодили індивідуальний графік, аби фахівець якомога рідше ризикував життям, курсуючи небезпечним маршрутом.

—    На роботі було легше морально, бо там набагато спокійніше. А вдома дуже важко — жінка з тещею виїхали, не було світла, газу, мобільного зв’язку. Більшість часу, як і решта односельців, що залишилися вдома, проводив у погребі, адже бомбили немилосердно. Чи не єдиною розрадою було городництво, добре, що й погода виявилася сприятливою — отож урожай нині непоганий.

І досі співбесідник, здригаючись, згадує, як однієї ночі вже думав, що з’їхав з глузду — прокинувшись, побачив, що небо над селом забарвила яскрава заграва, та швидко отямився — язики вогню здіймалися над його власним сараєм. Спросоння ошелешено не збагнув й іншої дивини — вода не змогла загасити локальне місце возгорання! То були фосфорні бомби, які накрили село й наступного ранку…

—     Нарешті побачився з батьками, які провели понад пів року в рашистській окупації біля Печеніг. Дуже зрадів, що вони живі, та водночас і засмутився, адже літнім рідним було набагато гірше, ніж мені. Нарешті хибне колишнє уявлення про «старшого брата» остаточно розвіяла сучасна війна з кремлівською ордою. Про що можна казати, коли голодранці-кацапи по-звірячому знущаються з мирного населення, цуплять у наших людей, як-от у моїх батьків, усе підряд, навіть унітази?! — обурюється Микола.

         Фото автора

Вистояли — переможемо — відбудуємося

—    Справи не просто кепські, а жахливі, адже цього року нічого не зібрали і не засіяли, — сумно констатує керівник місцевого агропідприємства «Маяк» Володимир Шаровкін. — Частину техніки встигли під артобстрілами вивезти в безпечніше місце, але багато майна втратили, вимушено позбавилися дійної череди — частину продали за безцінь, телят роздали охочим… У полях багато вибухонебезпечного залізяччя, тому треба спочатку їх розмінувати, щоб не ризикувати життям механізаторів. Поки що оговтуємося, наводимо лад, хліборобську справу обов’язково продовжимо найближчим часом, але ситуація критична…

В адміністративному приміщенні місцевої громади роздавали будівельні матеріали селянам, чию власність пошкодили ворожі «прильоти», і люди зі щирою вдячністю висловлювалися про тутешнього старосту Олександра Семер’янова.

—    Часто бувало, що буквально під обстрілами він привозив нам хліб, інші продукти, ліки, все конче потрібне, завжди був поруч і чим міг допомагав у лиху годину. Низький уклін і волонтерам, завдяки яким регулярно отримували гуманітарку, тож голоду не зазнали, — стверджують коробочкинці.

Заклопотаний староста на ходу повідомив, що в період найінтенсивніших ворожих обстрілів у червні, коли доводилося майже цілодобово ховатися в погребах, у селі залишалося всього 324 людини — десята (!) частина довоєнного населення…

154 будинки тут зруйновано повністю, близько 700 — так чи інакше пошкоджено, тож кількість скалічених війною осель перевершує дві третини від загальної кількості…

—     Дуже серйозно пошкоджено нашу красуню-школу, для відбудови якої, після ретельної експертизи фахівців, потрібно буде значне фінансування. Поки ж накрили брезентом знесений вибуховою хвилею дах дитячого садка, аби хоч якось захистити від негоди його внутрішній простір, а волонтери обіцяють незабаром допомогти відремонтувати наш медичний заклад. Чудово, що встигли до морозів відновити газопостачання, а ось щодо електрики — складніше. Високовольтні лінії зруйновані, біля них багато снарядів. На жаль, один електрик загинув, а другий травмувався під час ремонтних робіт — попередньо треба ретельно розмінувати територію. Щойно став до роботи новий голова Чкаловської ОТГ, тож поточні питання будемо розв’язувати відтепер оперативніше. Сподіваємося, що й місцевий депутатський корпус нарешті плідно запрацює. Люди активніше повертаються додому, готуються до зими, настрій уже кращий. Будемо спільно відбудовувати малу батьківщину, — резюмує Олександр Семер’янов.

        Фото автора

       Фото автора

       Фото автора   

У рідній хаті — своя правда

Щемливі спогади очевидців про родину з п’яти осіб, що загинули разом в одну мить, або вбиту 26-річну матір, у якої залишилося двоє малят, інші подібні історії в Коробочкиному сприймати дуже боляче, та й повсякчасні зримі ознаки руйнувань гостро ятрять серце.

Деякі співбесідники чесно зізнавалися, що до повномасштабної агресії якщо й не з симпатією, то й без особливої неприязні ставилися до сусідньої країни (передусім це стосується людей старшого покоління). Нинішня війна кардинально скорегувала їхню свідомість — вочевидь людожерний рашистський режим, що прагне знищити сусідній волелюбний народ, який прагне до цивілізованої світової спільноти, а не до радянського минулого чи «тайожного тупіка», це наш найзаклятіший ворог. Шкода, що таке усвідомлення приходить лише після безкінечних трагічних випробувань протягом, принаймні, трьох останніх століть. А втім, краще пізно, ніж ніколи.

Віримо, що безсумнівна перемога в цій війні українців остаточно перервне горезвісний облудний зв’язок з ординською мерзотою, навічно очистить наш шлях до щасливого майбуття.


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини