Так уже сталося, що на старості літ жінка змушена переживати жахіття вже другої війни — під час Другої світової була дитиною, проте добре пам’ятає неймовірні горе та страждання народу, дощенту зруйнований рідний Чугуїв, знищену фашистами батьківську хату…
Сьогодні така ж сама трагедія — вже зловісні рашисти безжально плюндрують і знищують українців, перетворюють у руїни мирні оселі, школи, лікарні, залишають нас без світла, тепла, води. Через це понад пів року чугуївці перебували під безкінечними обстрілами, ризикували життям та, найболючіше, втрачали рідних, сусідів, знайомих. Зокрема, після одного такого ворожого обстрілу загинула сусідська родина пані Надії, вибуховою хвилею було понівечено п’ять вікон будинку, збудованого родиною Іванченків уже після перемоги над гітлерівськими окупантами.
Фото автора
Тож пенсіонерці, що залишилась важкої години самотньою (син, який жив разом із нею, наразі боронить країну в лавах ЗСУ), довелося терміново, доки не прийшли холоди, за власний кошт установлювати нові склопакети і витратити на непередбачуване лихо скромні заощадження на чорний день.
Фото автора
Вже майже рік й без того вкрай пригнічена ситуацією пані Надія, в якої, як і в багатьох інших співвітчизників, значно погіршилося самопочуття після віроломної агресії кремлівської орди, безуспішно благає причетних до цього чиновників повернути їй пенсійні виплати.
— Під час активних обстрілів Чугуєва пів року було надзвичайно важко навіть потрапити до місцевого управління Пенсійного фонду, адже проводився попередній телефонний запис, фахівці приймали обмежену кількість відвідувачів лише кілька днів протягом місяця. Коли потрапила-таки на прийом, мені повідомили, що треба звертатися до «Укрпошти» і саме там з’ясовувати, чому листоноша не доставила мені пенсію за лютий.
Проте в чугуївському відділенні «Укрпошти» у зневажливій формі порекомендували не відволікати їх від нагальних справ та знову звернутися до Пенсійного фонду, мовляв, поштарі тут ні до чого, — згадує Надія Іванченко.
Пенсію їй приносила листоноша, й раніше ніяких непорозумінь з цього приводу не виникало. Ще декілька спроб без зайвого розголосу, на місцевому рівні розібратися в ситуації між обома причетними інстанціями, виявилися, на жаль, марними.
Тож 26 вересня ветеранка зателефонувала на гарячу лінію Кабміну і розповіла про свою проблему. Там її запевнили, що згодом вона обов’язково отримає офіційну відповідь у письмовій формі. Не дочекавшись у визначений термін обіцяного листа, знову звернулася на цю ж гарячу лінію, де їй підтвердили, що своєчасно надіслали коментар від Пенсійного фонду стосовно її звернення.
— Я благала, аби зміст зазначеної відповіді мені повідомили телефоном, бо вважала, що чугуївські поштарі можуть свідомо не доставити його адресату. Але у відповідь почула, що так вчинити не можуть, і порадили звернутися з цим проханням до аналогічної служби Пенсійного фонду. Проте і там так само зробити цього не змогли (мабуть, це державна таємниця)…
Відтак змушена була написати заяву ще й до місцевої поліції — треба ж якось добитися справедливості. Але десь через місяць звідтіля мені повідомили, що не бачать приводу для кримінального правопорушення та подальшого розслідування…
Тим часом із понад двомісячною затримкою (!) мені додому надійшов лист від Пенсійного фонду, в якому сповіщалось, що мої пенсії за лютий та серпень виплачені в повному обсязі працівниками «Укрпошти», — коментує Надія Іванченко.
Тут слід зауважити, що пані Надія, починаючи з березня минулого року, отримувала пенсію безпосередньо у відділенні «Укрпошти», а щойно стабільно запрацювала банківська система у місті, оформила картку для зняття грошей у терміналі. Картку оформила четвертого серпня, а пенсію, як стверджує, за цей місяць не отримала й досі.
Ось така сумна історія поневірянь чугуївської пенсіонерки — людини поважного віку, обтяженої хворобами, стражданнями, пов’язаними із жахливою війною, яка ніяк не може вирішити особисту, проте, погодьтеся, важливу проблему.
Але може існувати й інша ймовірність: а що, коли 86-річна людина помиляється та дійсно забула, коли та як отримувала обидві суперечливі пенсії, саме — забула, а не свідомо вводить в оману причетних осіб?!
Тому Надія Іванченко благає: покажіть мені відомості з власними підписами — і відразу все стане цілком зрозумілим (адже вона має великий трудовий стаж бухгалтерки-касирки і стверджує, що зможе відрізнити підробку від оригіналу).
Злощасні ж відомості зберігаються у Харкові, тож невже це така надзвичайна проблема — разом із кореспонденцією, яка щодня доставляється звідтіля до Чугуєва, прислати ще дві відомості й таким чином, можливо, остаточно розв’язати болючий конфлікт, що триває вже майже рік?!
Навіть попри відповідні інструкції, враховуючи воєнний стан у країні, всі ми повинні бути людянішими, доброзичливішими, лояльнішими, намагатися підтримувати одне одного.
Сама ж літня громадянка сповнена рішучості продовжувати боротьбу і врешті-решт добитися справедливості.
