Свідомий вибір адвоката
Добре знаний у рідних краях адвокат і правник (він працював начальником відділу безоплатної правової допомоги Чугуївського місцевого центру з надання БПД) Малявін одразу після початку повномасштабної рашистської навали добровільно вступив до лав місцевого формування тероборони на Чугуївщині, власним коштом придбав необхідну військову амуніцію, без зволікань подався до війська. І це зовсім не дивина для тих, хто добре його знав — особистість авторитетна, чудово фізично та морально підготовлена, до того ж мав неабиякий досвід служби у правоохоронних органах, дисциплінований та відповідальний.
— Ми, всі його рідні — батьки, дружина з донькою, молодша сестра зі своєю родиною, дізнались про рішення Руслана, коли він уже зі зброєю в руках захищав Вітчизну, — зізнається батько добровольця, генерал-майор міліції у відставці, свого часу — представник вищого керівництва міліції на Харківщині Микола Малявін. — Щиро кажучи, зовсім не здивувалися, бо як ніхто знаємо вдачу рідної людини, але, безсумнівно, хвилювались за нього. Я декілька разів надавав гуманітарну допомогу від родини — харчі та медикаменти підрозділу, в якому служив син, перебував на лінії зіткнення з ворогом, спілкувався з побратимами Руслана. Завжди приємно чути теплі відгуки про найдорожчих у світі людей, проте наш Руслан на них цілком заслуговує. Тож дуже пишаємося ним — як у повсякденному мирному житті, так і на полі бою він до останнього подиху залишався чесною, порядною, відважною людиною. Його командири відзначають, що Руслан, із позивним «Адвокат», завжди першим свідомо виконував найвідповідальніші та найризикованіші завдання, ніколи не ховався за спини товаришів, а в нашій останній телефонній розмові, як і завжди, був спокійний, урівноважений, хоча мимохіть сказана ним фраза «тут справжнє пекло» про бої біля Кремінної на Луганщині, дуже боляче вразила батьківське серце, — з нестерпним смутком згадує сивочолий генерал…
Не може стримати сліз, розповідаючи про брата, молодша Русланова сестра — Людмила.
— Він надзвичайно цілеспрямований, позитивний і абсолютно не марнував часу — дуже ретельно й відповідально працював, решту присвячував здоровому способу життя та піклуванню про родину. Треба лишень побувати у його гаражі, який він перетворив на чудовий, вельми охайний мініспортзал, де залюбки займався із друзями. І взагалі, усе, щоб він не робив — було на совість, досконало, бо за вдачею Руслан — максималіст. Навіть на фронті брат безкорисно допомагав побратимам як юрист, ніколи не цурався будь-якої роботи, відзначався чуйністю і доброзичливістю. А як він любив доньку — це просто неймовірно! Заради неї змінив місце роботи, аби мати більше вільного часу, і протягом дванадцяти років (!) майже щоденно був поруч із Настею — супроводжував на тренування до басейну з Чугуєва до Харкова, був її особистим помічником тренера із загальної фізпідготовки, дієтологом, психотерапевтом-порадником, палким уболівальником і до останнього надихав та опікувався улюбленою дитиною… Відтак Настя виправдала сподівання.
«Золота рибка»
У серпні 2014 року на других Юнацьких Олімпійських іграх у китайському Нанкіні шістнадцятирічна Анастасія Малявіна здобула золоту медаль, випередивши всіх суперниць на своїй коронній дистанції — двохсотметрівці брасом. Серед земляків із Чугуївщини подібного феноменального успіху досяг також у басейні лише ватерполіст Олексій Баркалов, у складі команд-тріумфаторок на двох Олімпіадах у 1972 та 1980 роках, щоправда, рідну Введенку разом із батьками він залишив ще у чотирирічному віці. Настя ж свого часу стажувалася у знаменитого на весь світ фахівця на ім’я Девід зі смачним українським прізвищем — Сало у Лос-Анджелесі, входила до складу національної збірної України та здобула чимало нагород на престижних змаганнях, проте вже завершила спортивну кар’єру. Але так само, як батько, за яким дівчина безмежно сумує після жахливої втрати, продовжує активно культивувати здоровий спосіб життя, підтримує себе у чудовій фізичній формі.
«Альянс», «Скіфи», «Монтана» та… стерлядь
Масове захоплення хокеєм у Кам’яній Ярузі, за свідченням місцевого палкого ентузіаста-аматора цієї гри Миколи Воробйова, почалося понад п’ятдесят років тому і серед найзавзятіших його популяризаторів юнацької пори разом із ним став тоді саме Микола Малявін, нинішній генерал-пенсіонер. Пізніше до азартного захоплення долучилося багато односельців, у тому числі Євген Лізогубов та Олександр Васильєв (псевдо — «Монтана»), які й досі, при першій нагоді, коли дозволяє погода, досхочу ганяють м’яч, а бува, й шайбу, на льодовому майданчику. Вже майже два останніх десятиліття таким місцем неодмінно стає власноруч створений ставок розміром зі стандартне футбольне поле, розташований у приватній власності Дмитра Васильєва (не родича, а однодумця «Монтани»).
Сам Дмитро, до речі, майстер спорту з вільної боротьби, всіляко заохочує земляків до своєї садиби займатися хокеєм, кататися на ковзанах. А ще гостинний господар — майстер на всі руки, до того ж вправний тесляр, разом із «Монтаною» — керівником одного з тутешніх агропідприємств, до наступного зимового сезону планують опорядкувати ковзанку дерев’яними бортами, облаштувати теплу роздягальню, встановити лавки для глядачів. Цієї зими лід на ставку тримається вже з місяць, тож кожної суботи та неділі тут завзято грають у хокей до пів сотні любителів, переважно ветеранів, долучаються й фізкультурники із сусідніх Чугуєва та Зарожного.
Влітку охочі купаються та відпочивають на ставку, а вже згаданий його господар останнього літа вперше спробував вирощувати у водоймі не абищо, а стерлядь!
Особливо ж людно на імпровізованій ковзанці під відкритим небом було минулої суботи 28 січня, коли сюди завітали добре відомі на Слобожанщині аматорські команди «Альянс» (зміївсько-коробочкинсько-чугуївський тріумвірат) і чугуївські «Скіфи». Водночас на мальовничу місцину підтягнулося багато людей.
Дякуємо і пам’ятаємо…
Родина, земляки, численні друзі та знайомі Руслана Малявіна вирішили започаткувати на честь справжнього героя-патріота, захисника України традиційний щорічний хокейний турнір. Участь у ньому взяли вже згадані «Альянс» та «Скіфи», адже у складі обох цих команд протягом останніх десяти років виступав Руслан Малявін, та три місцеві льодові дружини, складені з господарів-кам’янояружців. Змагання проводилися за одноколовою системою, а увінчав турнір символічний поєдинок між «Скіфами» та «Альянсом» — партнерами на ковзанці та друзями незабутнього Руслана.
Першими володарями перехідного кубка стали «Скіфи», які у вирішальному протистоянні переграли «Ка-Яри», проте це той самий випадок, коли у виграші залишилися абсолютно всі учасники та вболівальники.
Слід відзначити напрочуд світлу, сповнену особливим душевним щемом атмосферу серед присутніх, дбайливу організацію турніру з боку зажуреного, проте привітного сімейства Малявіних.
Присутні висловили вдячність цій шанованій родині, в якій виховують гідних громадян, побажали їй усіляких гараздів, а всім співвітчизникам — якнайшвидшої перемоги над лютою кремлівською ордою, звитяг у мирному житті та на спортивних аренах.
