Фото Валентини Черкасової
У мальовничій місцині поміж Чугуєвом та Есхаром потроху розбудовується сімейний звіринець, у якому знаходять прихисток покинуті, травмовані та хворі дикі й свійські тварини.
Собаче життя — до і після…
Уже перед входом до зоопритулку чується голосний гавкіт доброго десятка чималих собак — вони з цікавістю, привітно помахуючи хвостами біля будок, зустрічають відвідувачів.
Ніколи не мала на думці опікуватися такою численною зграєю псів, але так уже сталося, що на сьогодні саме ці чотирилапі становлять найчисленнішу популяцію нашої великої родини й наразі їх 26, — коментує господиня просторої садиби Ніно Цхведадзе.
Її подальша розповідь про поневіряння більшості цих довірливих істот вельми щемлива. Одна собачка майже два тижні просиділа на ланцюгу без їжі, бо господар раптово помер, але життя вірної охоронниці вдалося врятувати. Її сусід досі ховається від усіх людей, а на його тілі безліч рубців, у іншого — тільки-но побачить лопату в чиїхось руках, починається істерика…
Одного разу поліціянти знайшли трьох повішених собак, одна із яких виявилася ледь притомною. Тварину хутко доправили до Ніно, відтак терміново — до ветеринара. Зробили УЗД, рентген-знімки й констатували відбиті нирки, пошкодження інших внутрішніх органів тощо… Нещасний пес довго оговтувався після кількох операцій та реабілітаційних процедур, згодом поправився й віддячує рятівникам непідробними ласкою та любов’ю…
Буквально вчора ті ж самі правоохоронці знайшли й передали травмованого лебедя.
Рятівник «AKELA»
Ніно зізнається, що в дитинстві в її родині категорично заборонялось утримувати будь-яких тварин, а нова сторінка в житті виникла начебто раптово, вже у зрілому віці.
Якось вона натрапила на маленьке хворе лисеня в лісі біля вже мертвої матері в капкані. Ніно виходила напівживу істоту, що стала сімейною улюбленицею. Згодом друзі та знайомі все частіше поповнювали живу домашню колекцію забавними звірятками, що, переважно, потребували лікування та ретельного догляду.
Далі — більше, й років сім тому жаліслива господиня переконала чоловіка Роберта та сина Давида влаштувати на власній садибі майже в центрі Чугуєва затишний зоокуточок.
Цей привабливий об'єкт, у якому розміщувалося до двох десятків усіляких звіряток, проіснував близько чотирьох років. Його безкоштовно відвідували всі охочі, дехто з місцевих приносив надлишки городини, знайшлися й солідніші меценати.
Особливо популярним звіринець був серед малечі, яка залюбки насолоджувалася спілкуванням із лисичками, єнотами, папугами, віслюком та іншими хвостатими постояльцями.
П’ятилітня Єва майже щодня бувала тут, порозумілася з усіма тваринками, із задоволенням представляла їх відвідувачам.
Саме вона назвала згадане лисеня Алісою, а оленятко — Бембі. Тоді ж з’ясувалося, що раніше привезене сюди від знайомих із Києва ще сліпе цуценя, що залишилося без матері, виявилося… вовченятком! Відтак, саме з Євиного благословення у звіринці з’явився його справжній харизматичний вожак — Акела, який став мужнім брендом благочинної діяльності новоствореної однойменної громадської організації, очолюваної Ніно, — центру реабілітації диких та свійських тварин.
Лютіші за звірів…
Коли стало очевидно, що в межах чугуївської садиби розвиватися далі нікуди, виникла потреба нового, просторішого місця для тварин. До того ж стосунки між власниками сімейного звіринця та чугуївськими можновладцями не склалися, бо останні не сприяли розвитку такого цікавого проєкту.
На щастя, знайшлися і гарна місцина в рекреаційній зоні передмістя, й цілковиті довіра та підтримка з боку очільниці Новопокровської громади Олени Слабінської, тож восени 2021 року центр реабілітації тварин відсвяткував омріяне новосілля.
А вже через кілька місяців, у перший день повномасштабної війни, коли Чугуїв здригався від гучних бомбардувань, притулок ходив ходуном — від вибухових хвиль злітали дахи на вольєрах, з жаху звірі божеволіли, на смерть билися об сітки, родина Ніно в розпачі випускала пернатих на волю…
Наслідок лютого рашистського удару виявився приголомшливим — від нечуваного стресу загинуло до 90% утримуваних тварин…
Хто, якщо не ми?
Хтось інший після подібного, напевно, опустив би руки, але це не про Ніно та Роберта. Тим більше, що з початком війни багато свійських тварин опинилися без догляду, від смертоносного вогню травмуються також їхні дикі родичі, вони інстинктивно шукають прихистку біля людей.
Тепер на нашій території проживають понад двісті тварин та пернатих, включно з кроликами й голубами, їх кількість постійно збільшується — покинутих, хворих та поранених істот у прифронтовій зоні вистачає. Деяких привозять військові та поліціянти, інших просто підкидають, а бува — телефонують і ми самостійно евакуйовуємо, в тому числі з гарячих точок, майбутніх постояльців, — зізнається Ніно.
Вони з Робертом, ризикуючи життям, привозили до обійстя поранених лисичку, безпорадних єнотів, птахів, навіть двох пеліканів, що заплутались у рибальській сітці, травмувалися, тож їм довелось ампутувати крила…
На днях зателефонували і запросили забрати хворе теля на корм для інших звірів. Ніно пояснила, що в їхньому центрі дотримуються принципу або випускати тварин, що одужали, на волю, або опікуватися ними до природної смерті.
У теляти виявилося уламкове поранення, воно було нещасне, кволе, худюще та стікало гноєм. І так припало до моєї руки, що відчула клубок у горлі, хоча щодня стикаюся з подібними стражданнями. Коли діставали його з машини на ношах біля ветеринарної клініки на Салтівці, перехожі здивовано спостерігали за такою незвичною картиною, — з усмішкою згадує Ніно.
Нині теля одужує, виглядає значно веселіше.
Інший характерний епізод пов’язаний з історією про канюка, якого після одужання тричі випускали на волю, але той щоразу повертався до свого вольєра, де й досі живе й активно спілкується зі своєю рятівницею пташиною мовою, начебто віддячуючи за добре ставлення і турботу…
Якби не наші тваринки, то б збожеволіли…
У Чугуєві рашистські прильоти та вибухи не рідкість. Найжахливіший, вже згадуваний для центру «AKELA», стався першого дня повномасштабної війни зовсім поруч. Зрештою звірі, як і люди, звикають до всього, на підтвердження — ще одна бувальщина від Ніно.
Коли одного разу розпочалась чергова ворожа атака, гучніша за інші, мені якраз доставили коня та поні, евакуйованих з харківського екопарку. Тож веду обох, а саме в цей час канонада лунає так гучно, що у мене тремтять і руки, і ноги. Молюся, аби мої супутники не вирвалися й не розбіглися бозна-куди з переляку. Але ті на подив спокійні, бо чули подібне вже не раз у П’ятихатках, а тому я також опановую себе, і все закінчується добре.
Ще Ніно зізнається, що у них із чоловіком зовсім нема вільного часу. Адже мало того, що тварин і птахів треба нагодувати, прибрати за ними, обробити багатьом рани, а ще — поспілкуватися, погратися, бо інакше потрібних контакту з довірою не добитися.
Крім того треба повсякчас бути готовими вирушити навіть до прифронтової зони по чергову тваринку, що потребує термінової допомоги, а ще розв’язувати силу-силенну організаційних питань, подбати про корми, ліки, утеплені зимові вольєри тощо.
До того ж в ролі президентки грузинської діаспори на Харківщині невгамовна господиня встигає займатися з дітками в пісенно-танцювальному ансамблі та викладати в недільній школі й надзвичайно пишається здобутками здібних вихованців.
Суттєву безкорисливу допомогу Ніно надає віддана екозахисниця Олена Цимбал, яка висвітлює життя центру у соціальних мережах.
Нещодавно від одного міжнародного благодійного фонду центр отримав автомобіль, від іншого — необхідні обладнання та устаткування для проведення операцій.
У Німеччині та в Полтаві очікують вантажі від благодійників із кормами, ліками та іншим необхідним для життєдіяльності оази милосердя на Чугуївщині, але не вистачає коштів, аби їх своєчасно доправити хвостатому, пернатому, водоплавному та рогатому товариству…
Ніно щиро вдячна всім безкорисливим помічникам центру і сподівається на допомогу від фермерів, власників закладів харчування тощо — брати наші менші не гребують некондиційною або простроченою продукцією, а ще дуже потрібні волонтери для догляду за тваринами та розбудови центру.
Мій чоловік Роберт не відразу сприйняв «забаганку» опікуватися тваринами, хоча з першого дня активно допомагає у всьому. Я надзвичайно вдячна йому за розуміння. Якось уже під час війни він зізнався, що якби не наші улюбленці, то ми б збожеволіли… Отож, продовжуємо і сподіваємось розширити колекцію, зробити центр комфортнішим та привабливішим. Запрошуємо безкоштовно відвідати всіх охочих, особливо діток, адже вже маємо коня й собаку-терапевтів. Бо всім бракує щирості, добросердечності, позитивних емоцій.
«AKELA» нікого не розчарує, не сумнівайтесь!
Коментарі
Ще декілька актуальних новин на зараз