Платон мій друг…

І мимоволі згадуємо цей вислів, коли починаємо аналізувати скандальну ситуацію, яка склалася останнім часом навколо вірша «Великдень», розтиражованого в інтернеті на різних освітніх сайтах, призначених передусім для малечі, школярів та вчителів. Адже, як стверджують, нічтоже сумняшеся, власники цих інтернет-публікацій, його автор — видатний український поет Платон Воронько (1913—1988), іноді подаючи ще й світлину класика дитячої літератури, щоб і в численних користувачів соцмереж не закралося й краплі недовіри, непевності чи вагання. Ось він, автор — той, що написав про хлопчика Помагая, «Падав сніг на поріг…», «Облітав журавель» та десятки інших віршів, які залюбки читало, читає і, переконані, читатиме ще не одне покоління нашої дітвори.

То чому б йому, справді, не бути творцем «Великодня», спитаєте ви? А поміркуйте-но самі. Чи міг радянський автор у радянський час надрукувати вірш про релігійне свято, паску та писанки (усе це було тоді, звісно ж, під суворою забороною — принаймні у творчості радянського періоду!), у якому ще й закликати: «хай розквітне Україна»? То, може, заперечить хтось, він колись написав цього вірша «в шухляду», а тепер, у часи незалежної України,  настав час його оприлюднити. На жаль, Воронько не дожив до цього благословенного часу, а за життя, як відомо, не був дисидентом і заборонених творів не писав, радше до шпіку кісток переймався радянською ідеологією, твердо стояв на ленінських принципах і вірно служив комуністичній партії (недарма ж замолоду був секретарем комсомольської організації, а вже у зрілому віці депутатом Верховної Ради УРСР 10—11 скликань) — досить хоча б зазирнути до його біографії у Вікіпедії:

«1939-го добровольцем пішов на фінський фронт… Брав участь у німецько-радянській війні з перших днів, знову добровольцем…»

Окремої уваги заслуговує розділ Вікіпедії «Причетність до репресій»:

«2 березня 1972 Платон Воронько взяв участь у засіданні президії правління Спілки письменників України, під час якого зі Спілки було виключено дисидента Івана Дзюбу за книгу «Інтернаціоналізм чи русифікація?». У своєму виступі він підтримав виключення та розкритикував Дзюбу і його книгу».

Варто, мабуть, зацитувати той Вороньків виступ:

«До нас на Україну приїздять багато різних людей із-за кордону. І всі вони в один голос підтверджують ту думку, що такої книжки, яка була б такою потрібною всім націоналістам усіх мастей, ще не потрапляло. Це для них знахідка. Щоправда, я сам цієї книжки не читав, але я не можу не вірити їм хоча б тому, яку вона має популярність за кордоном. А в нас уже є досвід: усе, що виходить у нас і має «там» великий попит — із червоточиною. Це безсумнівно.

Останнім часом за кордоном понавидумували різного роду «соціалізмів», де ленінські ідеї спотворені, де, власне, крім імені самого Леніна, від ленінізму нічого не лишилося».

То як же «Великдень» потрапив до творчого доробку П. Воронька? Про це і йшлося у нашому матеріалі «Час відновити справедливість!» (23 березня 2025 р. https://chuhuiv.gromada.group/news/statti/chas-vidnoviti-spravedlivist). У листі поета Володимира Верховня та в статті Володимира Науменка, головного редактора журналу «Березіль», детально описано першопричину з’яви на світ цього вірша за нібито підписом «П. Воронько», до якого той не мав і не міг мати жодного стосунку.

Що вірш «Великдень» (як і інші твори з нібито Воронькової добірки в книгах «Падав сніг…» та «Пори року») не належить до творчого доробку П. Воронька, засвідчив у листі до суду і онук (спадкоємець) П. Воронька, який свого часу був залучений до судового процесу як третя сторона. Та й у найповнішому виданні творів П. Воронька — чотиритомнику, що його видало до 70-річчя поета видавництво «Дніпро» у 1982–1983 роках, ви не знайдете ані вірша з такою назвою, ані без назви, із зірочками, який би починався словами «На столі — духмяна паска…».

Після публікації «Час відновити справедливість!» подібні з посиланням на наш сайт з’явилися на сторінках освітньої «Групи Методист», на порталі Педрада, Харківської обласної організації Національної спілки журналістів, спілки письменників… Авторові й редакції надійшли численні відгуки. Ми вибрали один, найхарактерніший, який ніби акумулює думки всіх дописувачів. Його написала авторові публікації літературна редакторка журналу «Колобочок» з м. Чернівці пані Людмила Звенигородська:

Прочитала Вашу статтю, дякую. Коротко і чітко, все розставлено на свої місця, наголошено на головному — має бути відповідальність кожного за свою працю, за кожний крок, дію чи бездіяльність, і якщо вже допустили помилки, то обов’язково потрібно їх виправляти й робити це публічно. Мабуть, статтю варто розмістити й на інших ресурсах, адже це дуже велика й неприємна проблема для багатьох — як для авторів, так і для користувачів. Вона стосується кожного, бо всі ми часто користуємося різноманітними джерелами інформації, і всіх без винятку працівників, які готують до друку літературні видання, і всіх користувачів, які поширюють і використовують твори з різною освітньою, пізнавальною чи іншою метою. Цю проблему треба час від часу обговорювати, нагадувати про авторські права і недопустимість їх порушувати. А ще — бути дуже уважними, вдумливими, не піддаватися спокусі швидшого й легшого отримання необхідних матеріалів, а перевіряти їхню достовірність, самим багато читати, поновлювати й поглиблювати свої знання.

Здавалося б, які ще аргументи потрібні? А проте, досить поґуґлити «Великдень Воронько» або «На столі духмяна паска Воронько», і перед вами, як з дірявого мішка, посиплеться чимала купа сайтів, які все ще сіють не золоті зерна правди, а брехливий кукіль у серця і душі своїх читачів та глядачів.

Перелік направду вражає! Ось на Ютубі: «Розумійки», «Україна у віршах», «Всеосвіта», «Освіта Нова», якась Роза-Єлизавета Бєляєва, Наталя Байша, Lena Slabospytskay, БібліоШЕЛЕСТ, 22logoped, КЗДО 259 ДМР, ЗДЩ № 44 «Струмочок», а ось у ФБ: «Мнемотаблиця вірш П.Воронько «Великдень», «dityvmisti.ua» (Добірка віршів до світлого свята Великдень), «anelok.com.ua» (Вірші про Великдень для дітей»)… і далі, як кажуть, за списком! Там-таки у ФБ побачите і сайт Тернопільського обласного художнього музею, який розмістив цей вірш за підписом «П. Воронько», і цитату з вірша з тим-таки прізвищем до статті «Писанки та крашанки — головний символ Великодня» на сторінці Гуманітарного читального залу Одеської обласної універсальної бібліотеки імені М. Грушевського…

Треба віддати належне кільком — лише кільком! — сайтам, які одразу ж відреагували на вимогу зняти неправдиві публікації або поставити справжнього автора вірша. А що ж решта? Так і хочеться сказати «вороньколюбцям», «знавцям» його творчості: розкрийте очі, увімкніть мозкові центри, аби, нарешті, зрозуміти: ви робите не шляхетну справу, пропагуючи твір начебто Платона Воронька — навпаки, ви підкладаєте йому, даруйте, свиню, ганьбите його пам’ять, зловживаєте його ім’ям, показуєте своє дрімуче невігластво!

Насамкінець нагадаємо всім охочим давати у публічний простір «безплатний контент»: слід дотримуватися авторського права, адже його порушення карається законом (ст. 176 КК України. Порушення авторського права і суміжних прав).

Володимир Верховень, автор вірша «Великдень»:

Щиро кажучи, сам був заскочений і неабияк здивований такою незвичайною популярністю звичайного, здавалося б, віршика для дітей, написаного майже три десятиліття тому. Що на це вплинуло — могутня сила інтернету чи магія імені класика? А й справді, якби автором «Великодня» був зазначений не Платон Воронько, чи так би презавзято власники стількох сайтів включали його до своїх поетичних добірок, пропонували вивчити вірш он-лайн чи декламувати, подавали розробки уроків та мнемотаблиці, виставляли на сторінках садочків, шкіл та бібліотек, ілюстрували ним святкові малюнки тощо?

 

Гортаю сторінки соцмереж, і аж в очах рябіє: «Виховний захід «Писанка — це символ України!», «Пасхальна радість», «І славлять щовесни Великдень!», «Презентація «Великодня читанка», «Паска, писанка, крашанка» (Обрії Ізюмщини), «Писанка красна. Конспект інтегрованого заняття», «Великодні візерунки» (Центр розвитку дитини «Гармонія»), «Радість з неба ся являє» (ЗДО Центр Пагінець), «Сценарій свята паски» (Ситненський ліцей), «Привітання на Пасху у віршах та прозі принесуть мир і злагоду», «Підготовка до святкування Великодня у ДНЗ № 3» (Южноукраїнське управління освіти)…  Називаю лише частину інтернетівських варіацій на тему довільного використання вірша «Великдень».

 

Читаю на сайті такої собі Наталії Митрофанової у ФБ: «Навчання грамоти 1 клас. Тема. Вірш «Великдень» Платон Воронько» — це ж дитині вже з першого класу, вибачте, дурять голову, кажуть на біле — чорне! Як же вона потім, коли трохи підросте, сприйматиме інші педагогічні «істини», «правила» й «постулати», чи йнятиме їм хоч стілечки віри?

 

Хтось подав вірш, не зазначаючи автора (як-от Харківська санаторна школа № 13, Оратівський ліцей Вінницької обл.), тим самим начебто убезпечивши себе від можливої критики, газета «Волинь-нова» використала першу строфу для заголовка до статті про великодню випічку, Уманський НУС, Блог «krunk.com.ua» — перші два рядки, ЦБС Солом’янського району м. Києва «пришила» їх до заголовка («На столі духмяна паска, а круг неї писанки» — народознавчі звичаї і традиції»), а один ресторан навіть… включив його (звісно ж, за підписом «П. Воронько») до свого святкового меню. Ну що ж, як кажуть, на здоров’я! Після моєї цілком толерантної телефонної розмови з ресторанною пані меню того закладу швиденько «підчистили»…

 

Гадаєте, бодай хтось із них звертався до мене як до автора, якому належить виключне майнове право на вірш «Великдень», по дозвіл на оприлюднення чи використання цього твору? Гай-гай! Мушу вас розчарувати…

 

Я вдячний за розуміння і підтримку передусім медійникам чугуїв.громада.груп, які порушили важливу (гадаю, не тільки для мене) проблему, а також Харківським обласним національним спілкам — журналістів і письменників, які передрукували мого листа і статтю «Переплутали…», колегам по перу, знайомим і незнайомим дописувачам. «Ого, через одну халепу у видавництві скільки років тягнеться така нісенітниця! Співчуваю…», «От вам і ціна помилки…», «Розумію вас і ваше обурення ситуацією. Цілком на вашому боці…», «Головне — намагатися частіше говорити про цю проблему, писати, поширювати інформацію…», «Прикра історія… Сподіваюся, що справедливість все-таки переможе».

 

Я теж сподіваюся. Але ставити крапку в цій довготривалій історії (нагадаю — тягнеться вона з 2003 (!) року) ще зарано. Інтернет рясніє заголовками «Великдень. П. Воронько», закликаючи довірливих користувачів соцмереж відвідати сумнівної якості сайти, додати їм рейтингу, зробити ще популярнішими. Хоч-не-хоч, доводиться й далі «відвойовувати» у класика свого великоднього віршика…

 

***

Цей матеріал опубліковано за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини.