Фото Валентини Черкасової
Цією публікацією завершується аналітичний цикл роздумів (посилання наприкінці тексту) щодо процесів декомунізації, дерусифікації та деколонізації на Чугуївщині.
На «ямщику» по уланській — прямісінько в «жигули»!
Саме так цілком реально в Чугуєві дістатися на таксі місцевого транспортного перевізника до кількох шинків відповідної торговельної мережі іншого місцевого підприємця! І, здається, такий факт у місті, що відчутно потерпає від лютої рашистської агресії, в центрі якого віднедавна з’явилася скорботна алея з іменами багатьох геройськи загиблих земляків у цій війні, абсолютно нікого не хвилює…
Утаємничена комісія дров таки наламала
Взагалі у Чугуєві з першої спроби декомунізації топонімів ще в 2015 році все пішло шкереберть, непрозоро й не до ладу… Досить зауважити, що цей процес був максимально утаємничений, жодним чином громадськості не надавалися дані про фахівців, що входили до складу топонімічної комісії, годі вже казати про їх не просто некомпетентні, а прикрі, певною мірою (свідомо чи ні — то вже інше питання) злочинні дії. Адже вже під час окупації Криму й кровопролитної АТО на Донбасі в місті попросту замість вулиць ім. руднєва та к. лібкнехта з’явилися уланська та старонікольська (принципово — з маленької!) — тобто повернені їх попередні назви ще з найогидніших часів аракчеєвщини, коли саме царська імперія люто душила все вільне й причетне до козацького родоводу! Отож і досі користуємося цими мерзенними назвами, до того ж саме на старонікольській розташовані головні офіси тутешніх можновладців…
Так само й досі смердючою аракчеєвщиною тхне від усілякоманежних (манежна, червономанежна) чугуївських вулиць, назв яких свідома влада мала б давно позбутися. Утім, замість цього вона до останнього чіплялася за вкрай дражливі чапаєва, терешкової та чкалова, тут досі численні згадки про проімперських юнкерів,
а також більшовиків, бовваніє монументально-незграбний велетень з нікчемним радянським «знаком якості»,
на дошці пошани вшановується герой радянського союзу, який відзначився при… окупації сталінським режимом у 1940р. частини тодішньої Фінляндії тощо…
Переважна більшість логотипів крамниць та інших закладів сервісного обслуговування громадян — досі російськомовні,
тож маємо такий собі затхлий осередок із сумнівним чужеродним душком…
Ситуація, на жаль, дуже повільно змінюється на краще, більш того, нещодавно місцева влада вчергове, майже демонстративно «посприяла» тому, щоб одна з центральних вулиць міста дістала дуже оригінальну назву Торгова на противагу одному з восьми (!) запропонованих варіантів на честь легендарного вихованця Чугуївського військового училища, полковника УНР, визволителя українського Криму Петра Болбочана…
Геть зовсім незрозумілою видається увіковічення постаті одіозного радянського генерала ватутіна (сучасні історики небезпідставно вважають його бездарним воєначальником, «червоним катом»), збереженої у назві одного з провулків, не менше обурення викликають калмицькі (вулиця і провулок) та башкирські (вулиця і провулок) на мапі міста. Невже у старовинному Чугуєві бракує справжніх героїв та принадливих краєзнавчих ознак, окрім згадок про імперських ординців, що віками знищували українську ідентичність на чужій для них землі?!
Коли деякі пересічні громадяни зауважують, що, мовляв, під час війни існують питання значно вагоміші, ніж перейменування топонімів, вельми доречно заперечити з цього приводу. Адже саме ідеологічне підґрунтя, усвідомлення власного коріння, родоводу, принципових національних особливостей формує як кожну особистість, так і колективний імунітет, свідому громадянську позицію. І саме цей чинник, врешті-решт, визначальний у нашому сьогоденні та майбутті.
А щодо того, чому владні структури на всіх рівнях, будемо відверті, недбало, якось зневажливо ставляться до ідеологічних питань, зокрема, топонімічних, то тут, ймовірно, усе банально просто. Адже, на відміну від розпи…, тобто розподілу бюджетних коштів, з перейменування тих самих вулиць навіть юшки не звариш. Звідси — й така байдужість можновладців…
Розбудова — із дворянської (бррр)…
Слід відверто визнати, що млява позиція генератора процесів десовєтизації, дерусифікації та деколонізації — Українського інституту національної пам’яті далеко не повною мірою сприяє втіленню надважливої державної ідеї. Чому, приміром, цей орган не включив у 2015 році до злочинного списку комуністичних діячів, зокрема, улюбленого сталінського «сокола» Валерія Чкалова? Адже останній перебував у лавах представників найвищого законодавчого органу СССР і разом з іншими одноголосно підтримував жахливі рішення, через що в тридцятих роках минулого століття панували голод і цілковите трудове рабство. Мільйони невинних зеків за фальшивими звинуваченнями лопатою та кайлом, лише за мізерну пайку, вибудовували тоді «щасливу країну рад», українці ж, як завжди в російській імперії, зазнавали найжахливіших знущань — голодомору, масової депортації, «розкуркулення» тощо…
А завдяки такій «індульгенції» деякі місцеві «активісти» з неприхованим сепарським оперенням грудьми стали на захист сталінського «сокола», тож досі маємо (щоправда, це неподобство має от-от скінчитися) селище чкаловське на Чугуївщині, хоча цей «герой» жодного разу не був в Україні.
А ось протилежний приклад. Селищна рада в Новопокровці тієї ж Чугуївщини розташовувалась на вул. Енгельса. В інституті національної пам’яті постаті всесвітньо знаних вчених К. Маркса та Ф. Енгельса, яких більшовицьке керівництво на власний розсуд зробило ідолами фальшивої ідеології, так званого вчення марксизму-ленінізму (обидва німецькі друзяки, мабуть, тисячу разів перевернулися у своїх трунах!), прирівняло до найодіозніших злочинців комуністичного режиму. Тож новопокровці перейменували вул. Енгельса на… дворянську! Наче тут дворян, що уособлювали привілейовану касту в імперській росії й нещадно експлуатували кріпаків, було як гороху в мішку! Це взагалі показовий випадок, коли недолугі виконавці зробили гірше, ніж було! І нічого, як кажуть, не згіркла від цього хлібина, й уже значно розширеною в межах децентралізації місцевою громадою керують саме із дворянської. Годі й казати — це класичний випадок банального «головотяпства зі зломом»…
До теми — найдовша вулиця в Мосьпановому ім. Матерієнка — на честь тамтешнього голови колгоспу. Цинізм у тому, що саме це степове село на Чугуївщині найбільше за інших потерпало під час штучних голодоморів 1933 та 1947 років, коли ним нібито керував той самий голова Матерієнко. У ті лиховісні часи тут вимирали цілі родини…
Ось такі невтішні висновки лише поверхового аналізу майже десятирічної епопеї з розвінчування облудної проімперської, проросійської та радянської спадщини в окремому регіоні Слобожанщини.
Посилання з цього аналітичного циклу:
Російські топоніми — услід за кораблем!
Коментарі
Ще декілька актуальних новин на зараз