Від «класиків» — до класиків

У крамницях спорттоварів тоді продавались яскраві битки для цієї гри із зображеннями героїв мультфільму «Ну, постривай!». Але цілком підходили й речі прозаїчніші — кольорова кришечка, шайба чи звичайний плаский камінець. Розкреслюй на асфальті квадратики з цифрами і — грай досхочу, дотримуючись умов гри.

Так от, дотримуватися певних правил потрібно і в житті, а не лише по-дитячому стрибаючи по квадратах від одинички до десяти. Але дехто, здається, про це забуває. Або ж свідомо нехтує правилами — наразі авторським правом. Бо ми знову змушені вести мову про вірш «Великдень» нашого земляка Володимира Верховня, який без відома автора тривалий час, особливо напередодні щорічного великоднього свята, поширюється в інтернеті, ще й за авторства нібито Платона Воронька, класика української дитячої літератури, який у свою оборону вже не може нічого сказати (1988 року його не стало).

Усіх цікавих знати передісторію цього кричущого в царині літератури випадку відсилаємо до наших попередніх публікацій («Час відновити справедливість!» https://chuhuiv.gromada.group/news/statti/chas-vidnoviti-spravedlivist 23.03.2025, «Платон мій друг…» https://chuhuiv.gromada.group/news/statti/platon-mij-drug 09.04.2025 та «Великодній детектив» https://chuhuiv.gromada.group/news/statti/velikodnij-detektiv 23.04.2025).

Наша редакція і сам автор цього вірша після кожної публікації отримували чимало відгуків небайдужих читачів, з-поміж яких багато хто і сам літератор-початківець, знаний письменник або видавець чи редактор, тобто причетний до теми нашої розмови. Ось і цього разу вважаємо за потрібне кілька з них процитувати:

Цю історію (вже майже детективну) виклав у наш груповий чат для редакторів, дякую за посилання. Бажаю Вам успіхів у нелегкій справі доводити, що Ви є Ви. Дай Боже, щоб ця «класика детективного жанру» більше не повторювалась, а Ваші твори були лише Вашими, 

— Олександр Ланевський, ТОВ «Видавничий дім «Освіта» (м. Київ) — представник провідного українського видавництва шкільної навчальної літератури.

«Крок за кроком Ви успішно відновлюєте-відвойовуєте власне авторське право на свої вірші, подаючи цим самим приклад іншим і застерігаючи видавців та власників сайтів, усіх видів ЗМІ від подібних помилок. Дякую Вам! Саме тепер, у Великодні свята, розпочати цю кампанію було дуже вчасно і доречно, а далі — так само потрібно буде час від часу нагадувати й поширювати подібні матеріали. Успіхів Вам у цій справі! Великої підтримки і розуміння, серйозної відповідальності й поваги до Вашої праці від усіх, хто несе далі у широкий світ створені Вами літературні твори, яскраві перлинки у рясному намисті сучасної української поезії! 

— Людмила Звенигородська, літературний редактор (м. Чернівці). 

Маємо і «першу ластівку» від команди YouTube: Дякуємо, що надіслали запит на видалення через порушення авторських прав. Ми перевірили та внесли зміни. Указаний нижче контент (зазначено конкретне відео) вилучено.  

Говорить Володимир Верховень:

Подібні випадки, на жаль, іноді трапляються — через чиюсь помилку, недогляд, халатність — той самий людський фактор, про який ми іноді забуваємо. Пригадується, як у харківському «Прапорі» 1976 року вийшла поетична касета, де до книжки Віктора Бойка «Пролог» потрапило кілька віршів іншого автора, і навпаки. Про це тоді писала й «Літ. Україна». А річ була простісінька — працівник друкарні, мабуть, на мить відволікся і взяв зошит (віддруковані аркуші паперу, що створюють книжковий блок) не з тієї пачки. І пустив у поетичний світ «сіамських близнюків»…

Та й мені самому доводилося потрапляти у курйози, від мене не залежні. Якось одна «велемудра» редакторка вставила у мою «Абетку» віршик про апостроф з інтернету (як виявилося згодом, у нього був автор, але не зазначений у тій інтернет-публікації), не те, що не погодивши зі мною таке самовільне втручання, а й не поставивши мене до відома. Тож у книзі на мене чекав неприємний сюрприз! А пані редакторка пояснила свій вчинок просто: поспішала, треба було терміново здавати верстку у виробництво, не мала часу… Бувало, що до авторської книжки видавці на свій розсуд «додавали» твори з народної творчості, не надто переймаючись тим, де чиє авторство. Років кілька тому під палітурку з моїм прізвищем так само «поза моїми очима» потрапило по віршику колег-спілчан — харків’янина Миколи Возіянова і Любові Проць зі Львівщини. Вірші компонували з колективної збірки, що вийшла раніше і в якій автори були зазначені лише у змісті в кінці книги. Упорядники не взяли того до уваги і «подарували» мені чужі твори. Я, звичайно, повідомив обох мимовільних співавторів про цей прикрий факт, а видавництво, перепросившись, незабаром передрукувало цю книжечку.

Але то все були поодинокі й одноразові випадки. З віршем «Великдень» інша річ — вражає масовість його поширення. Численні сайти (Ютуб, Фейсбук, Інстаграм) рясніють цим твором, до якого вже, здається, міцно «приросло» ім’я Платона Воронька.

І це правда — підтвердження словам пана Володимира раз у раз знаходимо, переглядаючи сторінки інтернету. «Легко вивчити: красиві вірші про Великдень для дітей» — сайт PMG.ua таким заголовком закликає своїх юних читачів переглянути й вивчити під рубрикою «Вірші про Великдень українських письменників» того ж таки Воронька з не його «Великоднем».

На сайті «ТамТур» під заголовком «Тур до Львову (так в оригіналі, помилки подибуємо й далі — певно, його творці замість уроків мови гралися в «класики») на Великдень. Фестиваль Писанок» відвідувачам пропонують о 14:00: «Обід в ресторані «Стиль» (по замовленню можливо пісний)», далі подано вісім рядочків вірша, що починається «На столі — духмяна паска…» за підписом «П. Воронько», відтак «Святковий подарунок, духмяна Паска кожному туристу від «ТамТур». А під усім цим нижче — у своєму невігластві й неграмотності розписалася «консультант по туру» пані Тамара Настич.

Ускочили в тенета брехні і сайти «Телеканал СТБ», «Журнал ФОМА», «Твой Малыш» та ін., які також бездумно приписали авторство вірша Платонові Вороньку.

Володимир Верховень говорить далі:

Коли я читаю в літературно-художньому журналі письменників Румунії «Наш голос» (№ 322, за квітень 2021 року): «Платон Воронько. Великдень», а далі твори Марійки Підгірянки, Катерини Перелісної, Лесі Храпливої та ін., коли те саме бачу в багатьох поетичних добірках з поважними іменами авторів, мене охоплює тривожний сумнів: а чи якийсь сучасний укладач збірника творів  Платона Воронька (отой, що з молодих та ранніх і мало що відає як про самого Воронька, так і про його творчість) не візьме, бува, нібивороньківський «Великдень», прописавши його в біографії письменника-класика, який про те і на думці не мав за життя? І — чого доброго! — перекочує той віршик у шкільні підручники, в інші колективні збірки, а там, дивись, і до чергового «Вибраного» можна з цілковитою підставою його включати. Іронізую, звичайно, але з присмаком гіркоти — чого на світі не буває…

До речі кажучи, відомий на Слобожанщині композитор з м. Лозової Микола Ведмедеря написав музику до цього вірша, і тепер пісню «Великдень» зможуть виконувати діти у садочках та школах. Сподіваємося, на відміну від недостовірних інтернет-подач, правильно завчаючи, хто автор її слів.

Крапля, кажуть, і камінь точить. Але скільки ж часу потрібно, щоб ця інтернетівська залізобетонна груда, обліплена, як мушлями, брехливими публікаціями, нарешті розсипалася? Щоб власники сайтів, де все ще розміщено вірш «Великдень» за підписом «Платон Воронько», таки зрозуміли різницю між дитячими «класиками» і справжніми класиками, припинивши «перепощувати» «дармові публікації», порушуючи тим самим авторське право — право автора на його літературний твір, який є його інтелектуальною власністю (учора, до речі, світове співтовариство відзначало Всесвітній день інтелектуальної власності).

Тож не зайвим буде ще раз усім нагадати: «порушення авторських і суміжних прав, а саме незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва… або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, передбачає кримінальну відповідальність».

***

Цей матеріал опубліковано за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини.